kuzyoyaroslav

 Пам’ятання про першу світову війну це пам’ятання про міфи, які оформилися протягом першої світової війни. Значно до цього долучилося кіноіндустрія, яка знімала підготовку солдат і майже ніколи самі військові дії (з двох причин – щоб не видати власну тактику та щоб не підірвати дух сімей бійців які ведуть бойові дії). Лектор постійно наголошує, що в комеморації завжди присутній бізнес.

Чому І Св. війна така важлива – через неї відбулося сприйняття війни протягом ХХ ст..  Вона заклала зразки пам’ятання які не зазнали значних змін навіть після ІІ Світової Війни.

Комемарація носить демократичний (універсальний) характер - загинула велика кількість людей(кожен девятий вбитий, кожен третій поранений ), вперше було використано запис в армію (70 мільйонів учасників), таким чином війна зачепила майже кожну сімю.

Демократичність також підкреслюється, що організацією «місць памяті» займаються в основному локальні комуни (маленькі села, які згадують своїх односельчан, що загинули у війні), а також що існує велика кількість громадських  фондів, що піклуються про ветеранів та про їх нащадків.

Крім того, ця універсальність дуже часто відображена в самому пам’ятнику (нанесено перелік імен не по рангу, а по алфавіту або дню смерті, що ніби ще раз доводить рівність всіх перед смертю ).

Практики пам’ятання пішли в суперечність з церквою (поняття Чистилища – чому людина яка загинула в цій жахливій війні ще повинна сотні років чекати свого спасіння), люди починають звертатися до спіритуальних практик (навіть зявляєтьтся цілий спіритуальний рух). Висновок лектора що практики комеморації І Св. війни є більшою мірою поза церковними.

Основна проблема яка постала перед оформлення певної практики комеморації, це необхідність дати відповідь на запитання:  «як можна славити вмерлих у війні без прославлення самої війни».

Дуже часто ритуал пам’ятання носить в собі дидактичну функцію. Під час комеморативних практиках постійно присутні учні, які більшою мірою повинні засвоїти одну фразу «більше ніколи». Саме це і стало ще однією проблемою, з якою зіткнулися після ІІ Світової війни, вирішення знайшли в нанесенні нових імен на той самий пам’ятник.
http://www.youtube.com/watch?v=NpH5I6EA1t0

Certain to engender debate in the media, especially in Ukraine itself, as well as the academic community. Using a wide selection of newspapers, journals, monographs, and school textbooks from different regions of the country, the book examines the sensitive issue of the changing perspectives – often shifting 180 degrees – on several events discussed in the new narratives of the Stalin years published in the Ukraine since the late Gorbachev period until 2005. These events were pivotal to Ukrainian history in the 20th century, including the Famine of 1932–33 and Ukrainian insurgency during the war years.

This latter period is particularly disputed, and analyzed with regard to the roles of the OUN (Organization of Ukrainian Nationalists) and the UPA (Ukrainian Insurgent Army) during and after the war. Were these organizations "freedom fighters" or "collaborators"? To what extent are they the architects of the modern independent state?

"This excellent book fills a longstanding void in literature on the politics of memory in Eastern Europe. Professor Marples has produced an innovative and courageous study of how postcommunist Ukraine is rewriting its Stalinist and wartime past by gradually but inconsistently substituting Soviet models with nationalist interpretations. Grounded in an attentive reading of Ukrainian scholarship and journalism from the last two decades, this book offers a balanced take on such sensitive issues as the Great Famine of 1932-33 and the role of the Ukrainian nationalist insurgents during World War II. Instead of taking sides in the passionate debates on these subjects, Marples analyzes the debates themselves as discursive sites where a new national history is being forged. Clearly written and well argued, this study will make a major impact both within and beyond academia." - Serhy Yekelchyk, University of Victoria